Змагальність vs справедливість

Дмитро Бездоля

суддя господарського суду Одеської області

Останнім часом в юридичній спільноті жваво обговорюється питання: «Чи зможе суддя у разі прийняття ВР України нових процесуальних кодексів прийняти законне та справедливе рішення у спорі, керуючись при відправленні правосуддя принципом змагальності сторін, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій?».

Як суддя господарського суду спробую навести з цього приводу деякі положення норм проекту ГПК України, які дозволяють зрозуміти роль судді в господарському процесі:

– по перше, проект ГПК України (ч. 2 ст. 43) покладає на учасників справи певні обов’язки, як-то: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

– по друге, проект ГПК України (ч. 3 ст. 43) передбачає повноваження суду, у випадку невиконання учасником справи його обов’язків, застосувати до такого учасника справи заходи процесуального примусу, якими, зокрема, є: тимчасове вилучення неподаних без поважних причин або без повідомлення цих причин витребуваних судом доказів для дослідження судом (ст. 135 проекту); накладення штрафу як на самого учасника справи, так і на його представника (ст. 136 проекту);

– по третє, проект ГПК України (ч. 4 ст. 43, ст. 247) передбачає, що за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи будуть нести відповідальність, встановлену законом, а також, що суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Поряд з цим, проект ГПК України (ч.ч. 2, 4 ст. 75) передбачає, що у разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Також, проект ГПК України (ч. 2 ст. 183) передбачає, що у підготовчому засіданні суд: може роз’яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з’ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з’ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів, та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Таким чином, проектом ГПК України передбачено, що у підготовчому засіданні суд з’ясовує усі питання, необхідні для розгляду справи по суті, зокрема: щодо повідомлення суду сторонами про усі відомі обставини справи; щодо подання суду доказів, підтверджуючих існування або відсутність цих обставин; щодо наявності у суду підстав для самостійного витребування доказів по справі тощо. Натомість, завданням розгляду справи по суті вже є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст. 195 проекту ГПК України).

З наведеного вбачається, що проектом ГПК України дійсно значно посилюється роль учасників справи та їх представників у доведенні суду наявності чи відсутності обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. У зв’язку з цим на сторін і покладений ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи не вчиненням ними процесуальних дій. Дану норму проекту ГПК України в першу чергу варто засвоїти замовникам правничої допомоги.

При цьому суд не зобов’язаний самостійно вживати заходи з витребування доказів для з’ясування дійсних обставин справи, проте вимога до суду щодо його справедливості нікуди не зникла! Саме тому суд за проектом ГПК України не є тим органом, повноваження якого зводяться до винесення рішення на підставі поданих учасниками справи доказів, оскільки, маючи сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, суд на стадії підготовчого провадження може витребувати відповідні докази, які на його думку є необхідними для вирішення спору.

Більше того, проект ГПК України, враховуючи посилення ролі учасників справи та їх представників у судовому процесі, наділяє суд повноваженнями застосовувати заходи процесуального примусу, постановляти окрему ухвалу з метою недопущення зловживання учасниками справи та їх представниками процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків та неналежного виконання професійних обов’язків, чим впевнений вправно буде користуватись суд, оскільки, не дивлячись на змагальність судового процесу, суд має залишатись незалежним і справедливим.

В той же час, варто додати, що сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів може виникнути у суду і на стадії розгляду справи по суті, а тому в проекті ГПК України, на мою думку, у цьому випадку слід передбачити право суду повернутись на стадію підготовчого провадження або право суду витребувати ці докази на стадії розгляду справи по суті.

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ