Роль суду в процесі доказування

Із серії публікацій з нагоди річниці АСГСУ

Підрозділ АСГСУ у Хмельницькій області

Субботіна Л.О.

суддя господарського

суду Хмельницької області

Одним з інститутів господарського судочинства є інститут доказування, стан якого суттєво впливає на виконання господарськими судами основної функції – захисту прав суб’єктів господарювання. Доказування являє собою розумову і практичну діяльність компетентних учасників процесуальних відносин, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Загальне правило доказування викладено у статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А суд з метою всебічного, повного та об’єктивного встановлення всіх обставин справи повинен сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними своїх прав, вживати заходів для виконання ними їх обов’язків та запобігати зловживанню учасниками судового процесу їх правами.

Однак, незважаючи на законодавче закріплення змагальності судового процесу, досить часто суд, розглядаючи справу, фактично виконує обов’язок сторони по збиранню доказів та доведенню обставин справи. Вказане має місце, зокрема у разі незабезпечення стороною участі свого представника в судовому процесі, недостатнім рівнем підготовки представника, тощо. Така ситуація зумовлена насамперед тим, що стаття 43 Господарського процесуального кодексу України покладає на суд обов’язок встановити всі обставини справи, а неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, в подальшому може бути підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду вищими судовими інстанціями.

Відведення активної ролі суду у процесі доказування прослідковується також і у інших нормах Господарського процесуального кодексу України. Так, стаття 65 закріплює право суду витребовувати докази в ході підготовки справи до розгляду, стаття 30 визначає право суду викликати посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, згідно статті 41 кодексу суд вправі призначити з власної ініціативи судову експертизу, тощо.

Водночас, незважаючи на законодавче закріплення вищевказаних прав, суд не завжди має можливість їх реалізувати на практиці. Так, досить часто у разі призначення судом з власної ініціативи судової експертизи виникає проблема оплати витрат, пов’язаних з її проведенням. Це зумовлено тим, що нормами діючого Господарського процесуального кодексу України визначений лише порядок розподілу судових витрат уже при винесенні рішення у справі. Однак, в більшості випадків судова експертиза проводиться лише після здійснення її попередньої оплати.

У пункті 23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України  від 23.03.2012р. № 4 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи” визначено, що суд вправі зобов’язати сторону, визначену в ухвалі господарського суду про призначення судової експертизи, перерахувати, в тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи на рахунок експертної установи. А у разі відмови чи ухилення такої сторони від оплати витрат, пов’язаних з проведенням судової експертизи, суд може запропонувати іншій стороні оплатити ці витрати.

Проте, на практиці досить часто мають місце випадки, коли жодна із сторін внаслідок скрутного фінансового становища або через інші обставини відмовляється оплачувати витрати на проведення експертизи, що призводить до неможливості проведення судової експертизи, а також повного та всебічного встановлення всіх обставин справи.

Врегулювання вказаного питання знайшло своє відображення в проекті нового Господарського процесуального кодексу України, зокрема в статті 126, якою закріплено право суду у разі необхідності  здійснення процесуальної дії з ініціативи суду, в тому числі і призначення експертизи, зобов’язати сторони в рівних частках попередньо (авансом) оплатити витрати, пов’язані з відповідною процесуальною дією. Однак, чи сприятиме вказана норма здійсненню судочинства у разі прийняття кодексу покаже час.

Таким чином, на даний час діюче процесуальне законодавство України не забезпечує реальної змагальності сторін, за якої суддя виступав би виключно в ролі арбітра, що надає допомогу учасникам процесу та здійснює оцінку доказів. Суд є активним учасником процесу доказування та нерідко виконує роль слідчого, який збирає докази з метою встановлення всіх обставин справи. Трапляються випадки, коли така поведінка судді викликає у сторін сумніви в його упередженості та об’єктивності, та призводить до негативних наслідків для самого судді у вигляді заявлення безпідставних відводів, написання скарг на дії судді, тощо.

Тому досить актуальним є закріплення на законодавчому рівні реальної змагальності сторін та ролі суду як арбітра. Можливо вказана проблема буде вирішена у разі прийняття проекту нового Господарського процесуального кодексу України, одним з основних завдань якого якраз і називають повноцінне забезпечення принципу змагальності сторін.

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ