Доказування в господарському процесі: нові підходи та засоби доказування

Васильченко Тетяна Вікторівна

Суддя господарського суду міста Києва

Одним із кроків на шляху проведення судової реформи є внесення змін до процесуального законодавства. Наразі у Верховній Раді України зареєстровано законопроект про внесення змін до процесуального законодавства, в тому числі і до Господарського процесуального кодексу України (далі – проект ГПК). Зміни, зокрема, передбачають розширення способів судового захисту, запровадження інституту врегулювання спору за участю судді, нових підходів до видів провадження в господарському судочинстві, нових правил забезпечення позову та інше.

Суттєвих змін зазнав і інститут доказування в господарському процесі. Розглянемо, як відбуватиметься доказування після прийняття відповідних змін.

За умовами проекту тягар доказування лежить на сторонах. Зокрема, стаття 75 проекту ГПК передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При цьому в проекті ГПК закріплено не право, а саме обов’язок учасників справи подавати усі наявні у них докази, не приховувати їх.

Суд, за загальним правилом, не може збирати з власної ініціативи докази, що стосуються предмета спору.

Виняток з цього правила становить лише випадок витребування доказів судом, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Також суду надається право витребувати оригінал письмового чи електронного доказу (в разі подання копії (електронної копії) цих доказів). У разі ж невиконання цієї вимоги суду такі докази до уваги не беруться за умови, що інша сторона поставить їх під сумнів. Суд також має право за власною ініціативою оглянути веб-сайт (сторінку) інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.

Отже, в проекті ГПК, зважаючи на основні завдання щодо забезпечення принципу змагальності сторін, йдеться про те, що суд має виступати в ролі арбітра, а весь тягар доказування має лягати на сторони та їх представників.

При цьому згідно з проектом ГПК сторони несуть ризики настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням процесуальних дій.

Так, одним із цікавих нововведень є право суду визнати обставину встановленою у разі неподання відповідних доказів. За умовами статті 75 проекту ГПК у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Право суду визнати обставину встановленою або відмовити у її визнанні передбачено проектом ГПК і у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню. У такому випадку суд залежно від того, яка особа ухиляється та яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з’ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Розширено в проекті ГПК і перелік засобів доказування, а саме такими засобами будуть письмові докази, речові докази, електронні докази, висновки експертів та показання свідків.

Ураховуючи динамічний розвиток інформаційних технологій, позитивним є введення в процесуальне законодавство такого засобу доказування як електронні докази.

Згідно з проектом ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні і голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах та ін.), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом.

При цьому, як визначається в самому проекті ГПК, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом і, відповідно, електронна копія письмового доказу не є електронним доказом.

Основною відмінністю таких доказів фактично є форма та матеріальний носій фіксації інформації.

Змінено, за умовами зазначеного проекту, і підходи в питаннях такого засобу доказування як висновок експерта.

У проекті ГПК визначено, що висновок експерта може бути наданий не лише на підставі ухвали суду про призначення експертизи, а й на замовлення учасника справи і такі висновки фактично матимуть однакову юридичну силу.

Так, у статті 102 проекту ГПК передбачено право учасника справи подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення такої експертизи та складення висновків за її результатами визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має такі самі права та обов’язки, як і експерт, що здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

При цьому проект ГПК містить застереження, що у такому висновку експерта зазначається, що він підготовлений для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Водночас не передбачено, що відсутність такого застереження є підставою для неприйняття його до розгляду.

Згідно з проектом ГПК такий висновок експерта не приймається до розгляду судом лише за наявності підстав для відводу експерта, який його підготував, за заявою учасника справи.

Призначення експертизи судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи обмежено наявністю сукупно таких умов:

1) для з’ясування обставин, що мають значення для справи, є необхідними спеціальні знання у сфері, іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих же питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, як і в чинному процесуальному законодавстві, визначаються судом, а учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз’яснення яких, на їх думку, потребує висновку експерта. Водночас у проекті ГПК встановлено обов’язок суду в разі відхилення або модифікації питань, запропонованих учасниками справи, мотивувати таке відхилення або модифікацію.

У контексті висновків експерта слід згадати про ще одне нововведення щодо права сторін подати суду висновок експерта в галузі права, який надається лише у двох випадках: застосування аналогії закону, аналогії права та змісту норм іноземного права.

Такий висновок має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Він є лише джерелом відомостей, і суд у кожному разі повинен зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Найбільш дискусійним є запровадження в господарському процесі такого засобу доказування як показання свідків. З одного боку, є побоювання, що це затягуватиме розгляд справ, а з іншого боку, враховуючи, що значну кількість справ передано до господарської юрисдикції із цивільної (наприклад, корпоративні спори), де сторони мали змогу використовувати такий засіб доказування, напевне неправильним буде позбавляти їх такої можливості лише через те, що зараз ці справи розглядаються в господарських судах. На мою думку, такий засіб доказування у господарському процесі як показання свідків можливо і має право існувати, але швидше як виняток, аніж загальне правило.

Тому, в першу чергу, варто зауважити, що за проектом ГПК на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які згідно із законодавством або звичаями ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Отже, враховуючи, що в господарських відносинах за вимогами чинного законодавства господарські операції повинні відображатися документально, показання свідків не можуть підміняти відповідні документи. А суб’єкти господарювання повинні належним чином виконувати свій обов’язок щодо ведення бухгалтерського та фінансового обліку.

Проект ГПК визначає такий засіб доказування у двох формах: заява свідка та письмове опитування учасників справи як свідків.

У проекті встановлено, що за загальним правилом показання свідка викладаються письмово в заяві, в якій зазначаються дані про особу свідка, обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин (оскільки не є доказом показання свідка, якщо він не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини або такі показання ґрунтуються на повідомленнях інших осіб), а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з’явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Виклик же до суду свідка (за ініціативою суду чи за клопотанням учасника справи) передбачається лише у випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

На мою думку, не слід обмежувати суд правом викликати свідка на допит лише з підстав протиріч між доказами або сумніву щодо їх достовірності чи повноти. У разі якщо суд буде вбачати за необхідне з метою забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи викликати свідка в судове засідання без наявності протиріч чи сумнівів, то чому ні?

Встановлено в проекті і наслідки неявки свідка в судове засідання. Так, якщо свідок без поважних причин не з’явився в судове засідання або не взяв участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд не бере до уваги його показання. При цьому суд має право зобов’язати учасника справи, який подав заяву свідка, забезпечити явку свідка до суду або його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Інша ж форма такого засобу доказування передбачає право на десять запитань у першій заяві по суті.

Зокрема, в проекті ГПК визначено право учасника поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї десять запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.

Учасник справи, якому поставлено запитання іншим учасником справи, зобов’язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне запитання по суті у формі заяви свідка не пізніше як за п’ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, – за п’ять днів до першого судового засідання.

При цьому, якщо поставлене запитання пов’язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази.

Водночас передбачено право учасника справи відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання, зокрема у випадку, якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи, або учасник справи поставив більше десяти запитань, а також із загальних підстав, які визначають право на відмову давати свідчення та осіб, які не можуть бути допитані як свідки.

За наявності таких підстав учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. У свою чергу, суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов’язати учасника справи надати відповідь.

Установлено в проекті ГПК і нові правила щодо звільнення від доказування. Зокрема, буде запроваджено право сторони на відмову від визнання обставин.

Однак така відмова приймається судом лише у разі, коли сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття такої відмови суд постановляє ухвалу, і ці обставини доводяться в загальному порядку.

Передбачено в проекті Кодексу і можливість спростування в загальному порядку обставин, встановлених щодо певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, але лише особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

А найцікавішим є те, як ці докази подаватимуться, адже повністю змінено традиційний підхід до подання доказів.

Так, за проектом ГПК будь-який учасник справи повинен надати всі докази, які стосуються справи, під час подання першої своєї заяви по суті. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з позовною заявою. У свою чергу, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні надати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий в установлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані в установлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

У разі визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може визначити додатковий строк для подання зазначених доказів.

Отже, після прийняття відповідних змін, особа, яка звертається до суду повинна буде подати не лише докази у підтвердження своїх вимог, а і докази на спростування доводів відповідача, які вона ще не знає, аби не виникло в подальшому проблем у поданні відповідних доказів.

Водночас, виникає питання доцільності такого обмеження права подання доказів. На мою думку, враховуючи, що в проекті встановлено обов‘язковість проведення підготовчого засідання, одним із завданням якого є, зокрема, зібрання відповідних доказів, краще б було надати право суду встановлювати строки, в які сторони повинні подати свої  докази в кожній конкретній справі.

Також слід звернути увагу на те, що ігнорування права на подання відзиву та  вимог до його змісту, визначених в проекті Кодексу, може позбавити відповідача можливості надати докази суду, а також заперечувати обставини, на яких ґрунтуються доводи позивача, під час розгляду справи по суті. Так, згідно зі статтею 166 проекту ГПК якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ