Врегулювання спору за участю судді

Яценко Семен
аспірант, юрист відділу
Інституту економіко-правових досліджень НАН України, м. Київ

Обговорюваний проект Господарського процесуального кодексу України (далі – Проект) у статті 2 визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, завданням господарського судочинства. Регламентуючи способи судового захисту, Проект не обмежує їх вибір лише «відповідно до закону», а статтею 5 надає право сторонам визначити спосіб судового захисту права безпосередньо у договорі. На відміну від чинного Господарського процесуального кодексу, котрий передбачає дві форми судового розгляду, а саме: позовне провадження та розгляд справ про банкрутство, Проект пропонує застосовувати наказне провадження, спрощене позовне та позовне провадження, визначаючи при цьому не досудове врегулювання спору як етап вирішення конфлікту, а врегулювання спору за участю судді. Оскільки врегулювання спору за участю судді проводиться на підставі згоди сторін, то воно відноситься до «способу судового захисту права, визначеного договором». Цікаво, що досі тривав пілотний проект ­– у чотирьох судах за підтримки міжнародної програми Офісу уповноваженого з федеральних судових справ Канади здійснювалася процедура врегулювання спору за участю судді (Івано-Франківському окружному адміністративному суді, Малиновському районному суді міста Одеси, Одеському окружному адміністративному суді, Івано-Франківському міському суді Івано-Франківської області), тож надалі буде змога ознайомитися із результатами неофіційного впровадження нових процедур у даних судах.

Новела про врегулювання спору за участі судді є нестандартною та покликана вдосконалити діючий порядок досудового врегулювання спору. З цієї підстави важливо дослідити механізм та принципи врегулювання спору за участю судді (далі – ВСС). Даний предмет досліджували такі вчені як: О.І. Карпенко, М.І. Клеандров, В.В. Рєзнікова, Л.В. Гола, І. Дрофенко. Хоча в наукових працях зазначених вчених досить ґрунтовно досліджено ВСС, згадані вчені досліджували даний предмет більше з теоретичного кута зору. Пропонується зосередити увагу на деяких практичних нюансах даної процедури.

 Варто звернути увагу на те, що ВСС не прописана чітко, зокрема Проект не визначає права та обов’язки сторін на етапі врегулювання спору за участю судді. Можливо недостатня урегульованість є правильною характеристикою, адже інститут називається «врегулювання», а здійснюється суддею виключно за згодою сторін. Проте, Проект містить певні «ключові» нюанси, котрих необхідно дотримуватися під час ВСС, таких як умови проведення врегулювання, порядок та інше.

Процедуру ВСС має право ініціювати будь-яка із сторін, а відбувається врегулювання лише за їх взаємною згодою, але до початку розгляду справи по суті. Тобто, на стадії підготовчого провадження суддя має можливість постановити ухвалу про зупинення провадження та розпочати врегулювання спору за участю судді. Розвиватися події можуть двома шляхами надалі – або шляхом укладання мирової угоди, або закінченням врегулювання спору та передачею справи на розгляд іншому складу суду.

Проект визначає дві форми проведення врегулювання: спільні та закриті; чи спільні або закриті наради. Тобто, суддя самостійно визначає форму спілкування із сторонами. Оскільки способи судового захисту можуть бути визначені договором, то  судді варто зважати на завдання господарського судочинства та у випадку, якщо у конкретному договорі сторони зобов’язалися вдатися до врегулювання спору за участю судді та визначили певну форму врегулювання (спільні або закриті наради), то судді варто дотримуватися такої форми врегулювання, котра зазначена у договорі, хоча сторони можуть надати згоду на проведення врегулювання в іншій формі. Застосування нової процедури, з-поміж іншого, може призвести до виникнення певних професійних ризиків для окремого судді.

Головним професійним ризиком судді на даному етапі видається не так невдале врегулювання спору, адже без активного бажання сторін це неможливо, як вберегти своє ім’я від звинувачень у підігруванні тій чи іншій стороні, особливо під час проведення закритих нарад (канадський суддя, котрий приймав участь у пілотному проекті, Д. Брик закликає приділяти однакову кількість часу кожній стороні з метою уникнення звинувачень в упередженості). За наслідками проведення закритих нарад недобросовісна сторона може маніпулювати іншою, неправильно відтворюючи слова чи дії судді під час закритої наради. Хоча Проект містить «запобіжник» у вигляді заборони даному судді розглядати цю ж справу, але вищезгаданими маніпулюваннями може бути завдана шкода професійній та діловій репутації судді. Зверну увагу, що під час врегулювання справи за участі судді, суддя позбавлений права застосовувати заходи процесуального примусу, які передбачені даним Проектом. На противагу цьому, суддя має право застосувати адміністративне стягнення до винної сторони за вчинення правопорушення «прояв неповаги до суду». Також варто зазначити, що під час закритого засідання порушується принцип гласності судового розгляду, але це є у даному випадку допустимим і не може трактуватися як прояв певної «недоброчесності» судді, не може бути розцінено як дисциплінарне правопорушення.

Суддя повинен обережно проводити спільну та закриту нараду, чітко дотримуючись статті 189 Проекту. Так, дана стаття містить певні «обмеження», котрі, на нашу думку, не можуть обмежувати суддю в його участі: «суддя може запропонувати сторонам можливий шлях (тобто один) мирного врегулювання спору» (частина 5), проте, якщо суддя має на думці декілька можливих шляхів, він повинен керуватися «завданням господарського судочинства» та запропонувати сторонам всі можливі шляхи врегулювання.

Під час спілкування із сторонами, суддя повинен чітко відмежовувати «юридичні поради та рекомендації» (заборонені частиною 7 як під час закритих, так і під час спільних нарад) від повідомлення про складену судову практику (дозволено лише під час закритих нарад, згідно частиною 6), пропозицію  шляху мирного врегулювання спору (визначено частиною 5 як етап як спільних, так і закритих нарад).

Хоча протокол наради не ведеться, а будь-яке фіксування технічними пристроями заборонено (частина 7,10), суддя повинен мати право здійснювати робочі нотатки, аби не тримати в голові «хід наради». Можливо, варто обмежувати можливість сторони здійснювати нотатки, хоча це є спірним питанням, оскільки сторона буде заперечувати проти такого обмеження. Особливо враховуючи ту обставину, що суд не має можливості проконтролювати відсутність фіксації засідання стороною, котра приймає участь у нараді в режимі відеоконференції. У випадку встановлення факту такої негласної фіксації, судді варто звертатися до правоохоронних органів щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 163 КК («порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер»), або ч.2 ст. 362 КК («несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї»). Хоча перспектива притягнення сторони, котра здійснюватиме негласне фіксування наради до відповідальності за цими статтями є туманною, суддям варто узгодити свою позицію щодо попередження учасників нарад про відповідальність, зазначаючи про це в Ухвалі про проведення процедури врегулювання спору за участі судді. Попереджаючи звинувачення в «недоброчесності», судді варто повідомляти заздалегідь всі сторони спору про факт проведення закритих нарад, їх місце і час та перед кожною нарадою складати усічений протокол, тобто без відображення ходу обговорення, а лише зазначаючи склад присутніх, час початку та закінчення наради.

Згідно частини 5 статті 189 Проекту, під час проведення спільних нарад суддя здійснює інші дії,  направлені на мирне врегулювання сторонами спору. Можливо, у даній нормі ведеться мова про ті заходи, котрі сторони передбачать у договорі, але у будь-якому випадку, судді необхідно вкрай обережно вдаватися до «інших дій», дотримуючись при цьому кодексу професійної етики суддів, закону «Про судоустрій та статус суддів». Вкрай важливо чинити так, щоб дії судді не можна було трактувати як перевищення повноважень, адже цілком можливо, що після поширення практики врегулювання спорів за участю судді, суддів зможуть притягати до відповідальності не лише за винесення завідомо незаконних рішень, але і за перевищення повноважень під час врегулювання спору (хоча це видається малоймовірним через суб’єктний склад «перевищення повноважень»).

Підводячи підсумки, варто зазначити, що суддям варто у повній мірі застосовувати всі можливі інструменти у своїй професійній діяльності, у тому числі такий новий інститут як врегулювання спору за участі судді. Хоча новий проект ГПК відводить судді також роль рефері, арбітра, медіатора, суддям вкрай необхідно пам’ятати, що роль рефері є для них другорядною, а основна їхня функція – реалізація державної влади, котра повинна мати свій беззаперечний авторитет, виключний захист та репутацію.

 

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ