АСГСУ звернулась до ВРП та РСУ щодо необхідності доопрацювання оновленого проекту Антикорупційної стратегії на 2020-2024 роки, підготовленого НАЗК за результатами публічних обговорень.

Голові Вищої ради правосуддя

Овсієнку А.А. 

Голові Ради суддів України  

Монічу Б.С.

 

Наприкінці червня цього року Національним агентством з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) було оприлюднено перший проект Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки (далі – Стратегія).

Вищою радою правосуддя за результатом розгляду проекту Стратегії, затверджено попередню правову позицію, яка викладена у рішенні Вищої ради правосуддя №2098/0/15-20 від 10.07.2020, та ініційовано широке обговорення даного документу серед суддівської та професійної спільноти.

Ознайомившись з проектом Стратегії, Асоціація суддів господарських судів України, звернула увагу на неприпустимість затвердження Стратегії в запропонованій НАЗК редакції, у зв’язку з чим направила свої пропозиції та зауваження до проекту Вищій раді правосуддя та Раді суддів України.

08.09.2020 на сайті НАЗК опубліковано оновлений проект Антикорупційної стратегії на 2020-2024 роки за результатами публічних обговорень.

За наслідком аналізу нового проекту Стратегії, необхідно зазначити про врахування частини пропозицій та зауважень до окресленого документу, при цьому, у Стратегії залишились положення, які є суперечливими, а саме:

  • положення про те, що дисциплінарний розгляд справ щодо суддів, транслюється в режимі реального часу – ставить під загрозу незалежність судової влади та може використовуватися з метою спроб тиску на суддів.

Необхідно зазначити, що у Звіті за результатами аналізу положень Регламенту ВРП, наданому у вересні 2017 року, проведеного експертами за підтримки Програми USAID реформування сектору юстиції «Нове правосуддя», зазначено, що: «Відкритий розгляд усього спектра питань, пов’язаних із притягненням судді до відповідальності, може зашкодити незалежності судді: якщо суддя, кримінальне або дисциплінарне провадження щодо якого є предметом розгляду ВРП, не відсторонений від посади і продовжує здійснювати правосуддя, коли таке провадження триває, він не може бути достатньою мірою незалежним. Тим більше, якщо сторони у справах знатимуть, що суддя є суб’єктом відповідальності, – а така ситуація буде неминучою, якщо усі засідання ВРП транслюватимуться в мережі інтернет, – він стає вразливим для будь-яких форм непроцесуального тиску на нього».

З висновку експертів також убачається, що «повна відкритість процедури притягнення до відповідальності судді порушує низку особистих прав судді, зокрема таких, як презумпція невинуватості, право на приватність, право на повагу до людської гідності тощо».

Вважається, що дисциплінарне провадження має бути таємним, щоб не зашкодити авторитету судової влади, а результат такого провадження має бути публічним і підлягає оприлюдненню.

Окреслене закріплено у чинному законодавстві, а саме: відповідно до ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII уся інформація про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя та на веб-сайті суду, в якому працює суддя. Ця інформація містить дані про суддю, якого притягнуто до дисциплінарної відповідальності, про накладене дисциплінарне стягнення та копію рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, про накладення такого стягнення.

Крім того, відповідно до п. 6.1. Регламенту ВРП відеотрансляція засідань Ради може відбуватися лише за наявності клопотань (згоди) всіх сторін (осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного), за результатами розгляду яких Рада ухвалює відповідне рішення.

  • запровадження інституту кримінальної відповідальності суддів за свавільне зловживання своїми повноваженнями.

Дане формулювання «свавільне зловживання своїми повноваженнями» є досить абстрактним, у зв’язку з чим підлягає неоднозначному тлумаченню та може використовуватись з метою тиску на суддів при здійсненні правосуддя.

Слід зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України від 11.06.2020 №7-р/2020 зазначено, що суддю може бути притягнуто до кримінальної відповідальності лише у випадку, коли правопорушення вчинено умисно, має місце свавільне зловживання повноваженнями судді, що перешкоджає здійсненню правосуддя чи переслідує нелегітимні цілі (заподіяння шкоди іншим особам або суспільним інтересам тощо), прикриваючись виконанням вимог закону.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що будь-яке кримінальне обвинувачення щодо судді має ґрунтуватися на приписах кримінального закону, що є достатньо чіткими, зрозумілими, однозначними та передбаченими, за умови встановлення гарантій, які забезпечують незалежність судді при здійсненні правосуддя.

Відповідальність судової влади – це складне питання, яке може мати «каральний» вимір через застосування індивідуальної дисциплінарної, цивільної та кримінальної відповідальності. Однак для того, щоб не підривати суддівську незалежність, кримінальна відповідальність за виконання суддівських функцій повинна стосуватися більш серйозних випадків, а не ненавмисних недоліків. Якщо суддів будуть притягувати до кримінальної відповідальності за ненавмисні помилки під час виконання ними судових функцій, це може поставити під загрозу як їхню неупередженість, так і незалежність. Неупередженість суддів перебуватиме під ризиком, оскільки погроза санкціями може підсвідомо вплинути на їхні рішення. Кримінальна відповідальність за ненавмисні помилки зробить судову владу вразливою до втручання з боку виконавчої влади, а тому становить загрозу незалежності суддів (п. 38 Висновку Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) №880/2017 від 13.03.2017 щодо кримінальної відповідальності суддів).

Положення, яким передбачено кримінальну відповідальність суддів, може бути сумісним лише з незалежністю і неупередженістю суддів за умови їх достатньо чіткого визначення, щоб гарантувати незалежність і функціональний імунітет окремого судді під час тлумачення ним закону, встановлення фактів чи оцінки доказів ( п. 47. Висновку Венеціанської комісії №880/2017 від 13.03.2017 щодо кримінальної відповідальності суддів).

  • запровадження механізмів унеможливлення обіймання адміністративної посади в суді однією й тією ж особою протягом тривалого часу.

 Вирішення питань внутрішньої діяльності судів здійснюється органами суддівського самоврядування. Як правило на адміністративні посади обираються судді, які мають управлінські здібності та навички.

Питання строку перебування на адміністративній посаді у суді було окреслено у Висновку Консультативної ради європейських суддів від 10.11.2016 №19 (2016) CCJE(2016)2 про роль голів судів, а саме: в державах-членах є кілька різних варіантів стосовно терміну повноважень голови суду, які можуть варіюватися від двох до семи років, з можливістю переобрання один або кілька разів. З одного боку, термін повноважень повинен бути досить тривалим для отримання достатнього досвіду та можливості у реалізації ідей щодо покращення судових послуг. З другого боку, термін повноважень не повинен бути надто довгим, оскільки це може призвести до встановлення певного режиму і може перешкоджати розвитку нових ідей. КРЄС рекомендує знайти залежно від конкретної інституціональної структури відповідної країни адекватний баланс між цими двома концепціями (п. 44).

Необхідно зазначити, що закріплений наразі в ст.20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» термін перебування на адміністративній посаді є оптимальним для забезпечення ефективного функціонування суду.

  • визначення статусу ГРД, порядок її формування та організаційно-правові засади діяльності.

 При перегляді статусу даного органу, варто враховувати міжнародні висновки та рекомендації щодо участі суспільства у відборі та оцінці судової влади. Так, участь ГРД у попередній судовій реформі не призвела до очікуваних результатів, на що зверталася увага міжнародними експертами.

У Звіті «Оцінка судової реформи в Україні за період з 2014- 2018 роки та відповідність реформи стандартам і рекомендаціям Ради Європи» зазначено, що не існує європейських стандартів, які передбачають участь організацій громадянського суспільства у відборі та оцінці судової системи. У разі їхньої участі, вони можуть інформувати й давати поради, але вони не повинні впливати безпосередньо на рішення, які мають приймати компетентні органи.

Створена в Україні ГРД має безпосередній вплив на сприяння рішенням ВККСУ, причому кваліфікована більшість членів останньої має подолати негативну думку ГРД.

Рекомендовано удосконалити нормативно-правову базу ГРД, зокрема щодо функцій та ресурсів цього органу, а також правової кваліфікації та відповідальності її членів.

У Висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №:JUD-UKR/298/2017 від 30.06.2017 зазначено, що відповідно до  міжнародних стандартів, з метою захисту незалежності судочинства індивідуальне оцінювання має проводитися насамперед суддями, що убезпечить процедуру від зовнішнього, імовірно неналежного, впливу.

В Україні оцінювання суддів здійснює ВККС України за сприяння ГРД. Якщо повноваження ГРД виходять за межі повноважень суто дорадчого органу і навіть дозволяють ГРД суттєво впливати на результати оцінювання шляхом, фактично, накладання вето на позитивну оцінку певного судді з боку ВККС України, то це означає, що процедура оцінювання вже не повністю належить до компетенції органу суддівського самоврядування. З огляду на слабкості, властиві ролі та діяльності ГРД, та на недоступність для неї тієї інформації, якою володіє ВККС України, у тому числі можливості обговорити її з відповідним суддею чи кандидатом на посаду судді, наділення ГРД таким впливом у встановленні відповідності судді чи кандидата суддівській посаді може мати негативні наслідки для всієї процедури оцінювання суддів/кандидатів на посаду судді. Бажано переглянути ці додаткові повноваження ГРД та, в ідеалі, відмовитися від них.

Загалом, зважаючи на висловлені застереження, варто було б розглянути доцільність існування такого органу, як ГРД, в цілому та її впливу на забезпечення прозорості та якості процедури оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді, зокрема. У цьому зв’язку слід зважити, чи потрібний такий  орган  узагалі,  або  принаймні  суттєво  реформувати  його.

  • положення про те, що відбір нових членів ВРП, ВККС України здійснюється незалежною комісією з представників (у рівних частинах) РСУ, громадськості та міжнародних експертів; чинний склад ВРП перевірено на предмет відповідності вимогам доброчесності та професійної етики.

 На сьогодні, чинним законодавством визначено достатньо механізмів перевірки та контролю членів ВРП та ВККС України. Кандидати в члени органів суддівського врядування проходять відповідну процедуру призначення, спеціальну перевірку та подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; декларацію доброчесності судді та родинних зв’язків, які є відкритими для загального доступу.

Між тим, 25.08.2020 Верховною Радою України було прийнято Закон «Про ратифікацію Меморандуму про взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором і Кредитної угоди між Україною як Позичальником та Національним банком України як Агентом Позичальника та Європейським Союзом як Кредитором (щодо отримання Україною макрофінансової допомоги Європейського Союзу у сумі до 1 мільярда 200 мільйонів євро)», якій наразі передано на підпис Президенту України.

Окресленим Законом, Україною прийняті зобов’язання про виконання певних вимог, передбачених Меморандумом, зокрема: створення нової ВККС України шляхом прозорої процедури відбору, що проводиться Конкурсною комісією з міжнародною участю; створення Комісії з питань етики з міжнародною участю, яка мала б повноваження:

– здійснювати одноразову оцінку доброчесності та етичності членів ВРП та рекомендувати їх звільнення органам обрання (призначення) у випадках виявлення невідповідності членів ВРП стандартам;

– створення переліку попередньо відібраних кандидатів у ВРП, з якого органи обрання (призначення) членів ВРП, будуть висувати свої кандидатури.

У зв’язку з чим виникають питання доцільності існування фактично подвійного механізму відповідної перевірки членів та кандидатів у члени ВРП.

При цьому, ВРП є основним органом суддівського врядування, і створення законодавчих передумов для додаткових перевірок членів ВРП, у тому числі на доброчесність, може стати загрозою незалежності цього органу та інструментом для маніпулювання.

Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Однак, деякі норми оновленого проекту Стратегії ставлять під загрозу незалежність судової влади, а тому просимо звернути увагу на те, що окремі положення потребують подальшого доопрацювання.

 

З повагою

 Голова ГО «Асоціація суддів

 господарських судів України»                                                         Н.С. Богацька

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ