Принцип змагальності за проектом ГПК: перспективи застосування

                                           

Тарас Ярославович Рим

суддя  господарського

суду Львівської області

Судова реформа, яка  триває в Україні, передбачає реалізацію багатьох завдань, які, зокрема, включають: побудову незалежної судової гілки влади, удосконалення судоустрою, забезпечення права на справедливий судовий розгляд, зміну філософії функції суду у вирішенні спору між сторонами справи.

Конституційні зміни, які вступили в силу минулого року в Україні в частині судочинства, передбачають засадничі зміни, які спрямовані на удосконалення судового процесу. Так, до нових засад судочинства належать верховенство права, розумність строків розгляду справи, забезпечення апеляційного оскарження судових рішень та, у передбачених законом випадках, касаційного оскарження.

Однією з основних засад судочинства, яка не зазнала змін, є змагальність сторін. Разом з тим, практика реалізації цієї засади останніми роками не дозволяє стверджувати про дієвість та ефективність цього принципу. Недосконалість господарського процесуального законодавства призводила до випадків, коли рішення місцевих господарських судів змінювалися або скасовувалися вищими судовими інстанціями внаслідок подання нових доказів апелянтом, що не були предметом дослідження в судах першої інстанції, затвердження мирової угоди тощо. Як правило підставою для скасування таких судових рішень було неповне з’ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Правовою підставою для такої ситуації стала редакція частин 1 та 2 статті 101 ГПК України, якими передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

Проект ГПК України також закріплює принцип змагальності сторін, який гарантує рівність учасників у поданні доказів та роль суду як арбітра при вирішенні спору. На це спрямовані норми статті 14 проекту ГПК, які визначають такі функції суду: керування судовим процесом, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом, запобігання зловживанню учасниками процесу їх правами. Новою нормою у порівнянні з чинним кодексом є та, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Як бачимо, пропонується ввести окрему норму, яка б застерігала сторін від вчинення чи невчинення непродуманих певних процесуальних дій.

Від цього залежать конкретні юридичні наслідки. Наприклад, пункти 4, 5, 8, 9 статті 81 проекту ГПК України передбачають правила подання сторонами доказів на реалізацію принципу змагальності. Так, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи, доказів у встановлений законом строк, суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи.

Як бачимо, зазначені норми проекту спрямовані на дисциплінування учасників процесу та визначають конкретні негативні юридичні наслідки недобросовісного здійснення сторонами своїх прав та обов’язків. У випадку порушення процедури подання доказів суд може не взяти їх до уваги. Однак, виникають сумніви у можливості практичної реалізації цих норм. Наприклад, якщо відповідач у справі про стягнення заборгованості представить копії документів про сплату боргу, не виконавши вимог щодо строку подання таких доказів чи надсилання їх іншому учаснику, важко такий доказ не враховувати при ухваленні судового рішення.

Ще одним яскравим прикладом негативних наслідків для сторони, яка ухиляється від вчинення певних дій є пункт 4 статті 103 проекту ГПК України: у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з’ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

В розвиток та зміцнення принципу змагальності проектом передбачається норма, яка забороняє ініціативу суду у збиранні доказів. Так, пунктом 4 статті 75 проекту ГПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Отже, авторами проекту пропонується запровадити правило, що суд має право збирати докази лише у винятковому випадку – наявності сумнівів у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав. Вважаємо за необхідне підтримати таку норму, адже на практиці непоодинокими є випадки, коли сторони, намагаючись досягти певних юридичних результатів, імітують спір та не подають усіх можливих доказів з метою ввести суд в оману. З іншої сторони, зазначена ініціатива містить певні ризики, які повинна подолати судова практика. Так, оціночне поняття “добросовісне здійснення прав” потребуватиме чіткого тлумачення та розуміння. До прикладу, яким чином тлумачити бездіяльність сторони в процесі доказування, неподання доказів без поважних причин тощо? На нашу думку, в такому випадку не можна говорити про недобросовісність здійснення прав. В контексті пункту 4 статті 75 проекту ГПК України мова, очевидно, йтиме про випадки зловживання сторонами своїми правами, намагання маніпулювання доказами шляхом часткового їх подання до суду, про випадки зловмисної домовленості між сторонами, ініціювання судових процесів з метою досягнення неправомірних переваг в інших процесах.

Важливим аспектом змагальності сторін в господарському процесі є нова конституційна норма про так звану “адвокатську монополію”. Відповідно до частини 4 статті 1312 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Важливою ця норма в контексті змагальності є тому, що на адвоката як на професійного юриста покладаються додаткові обов’язки з доказування та забезпечення принципу змагальності у господарському процесі. Саме ця обставина, на наше переконання, повинна також змінити і судову практику в частині прийняття доказів, які подані з порушенням строків, зробити більш жорсткішими правила з витребування доказів з метою повної реалізації принципу змагальності.

Разом з тим, як чинна редакція ГПК України, так і проект містять норми про можливість у певних випадках вчинення судом дій зі збору доказів, а саме витребування доказів. Проект передбачає право суду витребувати докази лише за клопотанням сторонами за наявності умови – неможливість самостійного подання доказу стороною. Серед новел необхідно виокремити врегулювання строків подання доказів та юридичних наслідків їх порушення. Окремо варто акцентувати увагу на наслідках неподання витребуваних судом доказів. Так, пунктом 9 статті 82 проекту ГПК України передбачено, що у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може:

  • визнати обставину, для з’ясування якої витребовувався доказ, або
  • відмовити у її визнанні, або
  • розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем –
  • також залишити позовну заяву без розгляду.

Потрібно зауважити, що такі новели поза всяким сумнівом підвищують роль принципу змагальності у господарському процесі та розвивають пункт 4 статті 14 проекту ГПК України, який попереджає сторін про ризики вчинення/невчинення певних процесуальних дій.

Поряд із зазначеним, проект кодексу передбачає низку винятків з принципу змагальності, коли суд володіє ініціативою у збиранні доказів.

Наприклад, це стосується процедур огляду доказів за їх місцезнаходженням, що врегульовано статтею 83 проекту ГПК України. На жаль, запропоновані норми не врегульовують процедури призначення огляду таких доказів, не визначено, за чиєю ініціативою такий огляд може проводитися. Зазначене дає підстави для висновку про можливість ініціативи суду у призначенні огляду доказів в місці їх знаходження. На цей висновок також наштовхує і редакція пункту 3 статті 83 проекту ГПК України: у разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника справи, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис. Отже, на наше переконання, до огляду можна залучати інших учасників і за ініціативою суду.

Пункт 7 статті 83 проекту ГПК уже прямо передбачає ініціативу суду у збиранні доказів: в порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста.

Аналогічні правила передбачено і для огляду речових доказів, які швидко псуються (стаття 84 проекту ГПК України).

Ще одним прикладом ініціативи суду у збиранні доказів є правила виклику свідка чи судового експерта. Так, відповідно до пункту 1 статті 90 проекту ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Аналогічне правило передбачено пунктом 5 статті 99 проекту ГПК України: суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. Такі випадки, на нашу думку, є виправданими, оскільки наявність різних (або незрозумілих) тверджень від сторін процесу повинні отримати чітку оцінку від суду. При відсутності відповідних клопотань суд повинен мати відповідні процесуальні повноваження. Варто звернути увагу на тій обставині, що в таких випадках суд не збирає нових доказів, а уточнює та прояснює ті докази, які уже попередньо подані сторонами.

На противагу цьому, викликає дискусію можливість суду ініціювати та призначати судову експертизу у справі, як це передбачено статтею 100 проекту ГПК України. Проблема полягає в тому, що на сьогоднішній день жодна експертна установа не виконає експертного дослідження без попередньої оплати своїх послуг. Хоч в проекті ГПК України передбачено можливість стягнення судових витрат на користь власне експертної установи за результатами розгляду справи, зазначені зміни вимагають, очевидно, змін до підзаконних нормативно-правових актів в частині проведення судової експертизи. Крім того, як правило проведення експертизи переважно залежить від однієї зі сторін, у володінні якої перебуває об’єкт експертного дослідження. Тому без бажання такої сторони провести експертизу складно. Проект ГПК України визначає правові наслідки перешкоджання у проведенні експертизи, проте це не вирішує в повному обсязі проблематики, про яку йшлося вище.

Дія принципу змагальності яскраво проявляється у випадку апеляційного чи касаційного оскарження. Як уже зазначалося, чинний кодекс у статті 104 передбачає право суду апеляційної інстанції скасувати (змінити) рішення суду першої інстанції у випадку неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи. Отож непоодинокими є випадки, коли постанова суду апеляційної інстанції грунтується на доказах, що не були предметом дослідження судом першої інстанції. На жаль, норма ідентичного змісту залишилася в проекті ГПК України. Тому, незважаючи на позитивні новели, ситуація загалом в цій частині залишиться незмінною.

По-іншому врегульовано питання перегляду судових рішень судом касаційної інстанції. Так, відповідно до пункту 3 статті 311 проекту ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або

2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Як бачимо, тут пропонується і надалі продовжити підтримку принципу змагальності, тут проявляється роль суду у встановленні фактичних обставин справи з урахуванням принципу змагальності. Отже, підставою для скасування судового рішення є таке порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення потрібних для правильного вирішення спору даних.

Видається правильним надати судам апеляційної та касаційної інстанції повноваження визнавати судове рішення нечинним у випадку, коли таке рішення потрібно змінювати, враховуючи докази, які з вини сторін не були досліджені судом першої інстанції.

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ